Поетична студія

"Світло душі" 

Керівник - Степанюк Тетяна Сергіївна, учитель української мови та літератури

Люблю вечірню прохолоду,

Суворість татка, мами вроду.

Тепло розмови за сніданком

І ніжний мамин голос зранку.

Люблю, коли в оселі тихо,

Як оминає дім наш лихо,

Коли прекрасний настрій маю.

Люблю життя! Це добре знаю.

Та боляче мені буває,

Коли про сиріт я згадаю,

Як уявляю цю картину:

Покинуту малу дитину,

Злу жінку, вже давно не маму,

Принишклу, сховану стежками.

Байдужість батька, біль, печаль…

Мені так шкода, прикро, жаль…

                                                   Островерхова Анастасія

Козаки не вмирають

Чорна хмара велика село оповила.

Чорний дим аж до неба - суне ворожа сила.

Ледве чути звук гармат і ланцюгів стук -

То прокляті ляхи козаків ведуть.

Над Варшавою світає,

Зорі гаснуть, сонце сяє.

Море хвилями шпурля,

Вітер хмари підійма.

Не зреклись святої віри молоді сини,

Не злякались смерті лютої в чужій стороні.

Лине думка козацька не про злу кончину,

А про матір стареньку і вірну дівчину.

Ще лютують вороженьки,

А того не знають:

Не зламать козацьку віру -

Козаки не вмирають.

Світлий дужий промінь

Темні хмари прорізає -

То небесне воїнство

Козаків стрічає.

                                                   Ріпчанський Іван

Україно моя

Україно моя солов’їна,

Тиха пісня дитячих літ.

Дорога твоя кожна стежина,

Чи на Захід вона, чи на Схід…

Україно, турботлива мати,

Сини вдячні за ласку твою.

Не зігнути тепер, не зламати,

Не зв’язати пісень солов’ю.

Твого щастя тепер не схопити,

Не замкнути у клітці-біді.

Не принизить тебе, не розбити

Дзвони волі твоєї святі!

 

                                                                    Ріпчанський Іван